Володимир Кухар Українська Альтернатива

Володимир Кухар Українська Альтернатива

Тернопільщина

Тернопільщина – невеликий трикутник суші між Дністром та Збручем на Заході України.

Східний адміністративний кордон області йде по Збручу, який за підсумками Першої Світової війни означив і лінію Керзона. Південний – по Дністру.

Обидві річки надаються для річкових сплавів, хоча вони й дуже різні. Якраз ділянка Дністра на Півдні Тернопільщини – найпопулярніший маршрут у туристів. Течія порівняно швидка, річка спокійна. На Дністрі почергово або правий або лівий береги круті. Дністровський каньйон - найбільший каньйон у Європі. Збруч менш повноводний, але дуже привабливий своїми почергово високими берегами - залежно від звивів річки. Серет – своєрідна вісь області, на якій стоїть Тернопіль. По річці теж можна сплавлятися – на ділянці від мого рідного Івачева до Тернополя – точно. Річка вузька, усю дорогу йде через багату водяну рослинність, а у розширенні перед Тернопільським ставом проходить через Чистилівський орнітологічний заказник.

Тернопільщина - одна з найменших за територією областей України. Хоча більше 13 тисяч квадратних кілометрів – не так і мало. За мірками Європи – досить, як територія Чорногорії. Територія Словенії - у півтора рази більша за Тернопільську область, території Вірменії - у два рази.

Хоча область і густонаселена, людність переважно міститься не у великих міських центрах, а у чисельних селах і містечках. 218 тисяч населення обласного центру Тернополя вистачає для того, щоб бути тридцятим за населенням містом України.  Менше населення серед обласних центрів мають Луцьк та Ужгород, а за територією меншими за Тернопільщину є Закарпаття і Буковина.

Тернопіль заснований у 1540 році польським магнатом Яном Тарновським, який і пов'язав назву міста зі своїм прізвищем.

Особливість Галичини – ще не виїхав з одного населеного пункту як у другий в’їздиш.

На Тернопіллі усе – фактура. Тут майже неможливо стати на рівній площині – як у степах Півдня або Сходу України. Сам Тернопіль розлігся на горбах. Степ Панталиха - на межі Теребовлянского і Бучацького районів - винятково рівнинна, простора, нетипова для області територія, в минулому одне з найкращих пасовищ у польській державі. Лише на Півдні ближче до Дністра відносні висоти знижуються. Тут клімат настільки м'який, що за Польщі район Заліщиків був центром виноградарства і кліматичним курортом. 

Подорожній на машині, наближаючись зі Сходу, безпомильно відчує наближення Тернопільщини – по американських гірках спусків-підйомів. Особливо це помітно при в’їзді з Півночі – через Кременецькі гори, мальовничий скельний район у яких називають Кременецькою Швейцарією. Гори невеликі – найвищі більше 400 метрів над рівнем моря. Але дійсно дуже красиві. І у історії поважні. Гори Кременецького замку взимку вистачило, щоб відбити навалу Батия. У Європі лише чеський Оломоуц спромігся на таке саме і приблизно таким самим робом - поливши взимку крутий підйом до замку водою.

З Північного Заходу області на Південний Схід – Товтри (Медобори). Особливо красиві горбисті краєвиди, якщо їхати на Захід Опіллям – через Бережани або до Бродів у Львівській області. Дорогою на Південь починаючи з Бучача подорожні, які вперше на Тернопільщині, запитують, чи то вже почалися передгір’я Карпат. Ні, після Дністра і далі на Південь аж до Івано-Франківська – переднє слово українських Карпат, але ще не гори.

На півдні області залягають товщі гіпсу, пронизані численними печерами та гротами. Окрім цього є багато природніх порожнин в закарстованих скелях Медоборів. Хто хоче відчути тишу, від якої у вухах дзвенить, і спокій, від якого навіть температура всередині печери не змінюєтья, можна спуститися у якусь із печер. Їх чимало на південь від Тернополя. Серед них – найдовша гіпсова печера у світі Оптимістична.

Якщо на Слобожанщині чи степовому Півдні України між населеними пунктами часто пролягає по пару десят кілометрів, на Тернопільщині на такому відтинку розміщується по п’ять сіл. Це, а також горбистий рельєф, визначило економічне обличчя Тернопільщини, а також вплинуло на особливості характеру людей. І за Речі Посполитої, і за Австро-Угорщини, і за Союзу, і за незалежної України Галичина була одним із найнезаможніших країв. Малоземелля – прокляття аграрної у цілому Галичини. Зараз про це нагадують хіба дрібні латки по пару десят соток городів селян. Земля дуже родюча і багато річок, тому тут віддавна селилися люди.

Великі розорані території зосередилися у руках великих агрофірм, які у свою чергу перебрали колгоспні лани - селянські паї. За рівнем зарплат на душу населення Тернопільщина є однією з найменш заможних областей. При тому, що середні зарплати в Україні у 2012 році ледве сягнули еквіваленту 400 доларів США, на Тернопільщині зарплати на чверть нижчі, ніж в середньому по країні і вдвічі нижчі, ніж у столиці. Економічна необлаштованість гнала великі маси галичан за кордон – як у часи Франка-Стефаника, так і зараз. При тому, що економічний потенціал краю завжди був скромним, його гості відзначають доглянутість садиб.

Проте не лише приватні помешкання є предметом гордості Тернопільщини. В області – найбільше в Україні замків. Сталося це завдяки давній історії – частина замкових укріплень стоїть на місці городищ – ровесників Софії Київської (Кременець, Теребовля). Іншою причиню збереження на теперішній Тернопільщині такої великої кількості оборонних споруд – облаштування східних рубежів Речі Посполитої у 17 столітті. Фортеці вздовж Збруча та Дністра мали стримувати набіги татар та турків після того, коли решта України перестала бути частиною Речі Посполитої внаслідок Українсько-польської війни Богдана Хмельницького та програшу поляків у війні з Туреччиною.

Краєзнавці нараховують 34 замки на території області. Проте, замки виглядають часто не так, як у романтичній уяві. Замки добре збереглися там, де мало воювали – у Швейцарії, наприклад. Або там, де збреглася аристократія, яка після поширення пороху та артилерії перетворювали замки на житлові палаци. 

Повністю збережених замкових оборонних комплексів на Тернопільщині дуже мало. Неподалік Тернополя є Збаразький замок – добре збережений та ще й із цікавою внутрішньою експозицією. Проте при реставрації замку не уникнули модернізації. Інші замки не настільки добре збережені, але у всіх випадках будувалися вони у місцях з красивим, непересічним (власне, дуже пересіченим) ландшафтом. Кременецький замок на горі Бона, Теребовлянський замок. У Бережанах є замок Сенявських у симпатичному парку. Але ще більше я люблю архітектуру центральної площі міста і прилеглих вуличок.

Дуже люблю місця, які не збережені досконало, але – з особливою атмосферою. Часто такі місця не лежать на автострадах і заховані від людського ока. Наприклад, руїни замку в Кудринцях або в Окопах Святої Трійці. Залишки веж там складно назвати фортецями чи замками у властивому розумінні. Але перспектива, яка відкривається мандрівнику, атмосфера цих місць западає в душу глибше, ніж найдокладніше відреставровані споруди. Трапляється навпаки – залишки замку у Ниркові (стародавній Червоноград) краще споглядати з відстані. Захоплює і Підгорянський оборонний монастир біля Теребовлі – попри аматорську реставрацію і адаптацію для потреб місцевих вірян. Також рідкісне явище – замок-корабель у селі Сидорів.

На Тернопіллі чимало пам'яток, пов'язаних з релігією. Біля с.Зарваниця знахоиться комплекс споруд, який шанують греко-католики усього світу. 

Звичними стали нарікання на дороги в Україні. І щодо Тернопільщини це справедливо. Дороги у Тернополі – одні з найгірших серед обласних центрів. Дороги на Тернопільщині – одні з найгірших в Україні. Сучасні автостради оминули Тернопільську область, а дорога, яка сполучає Тернопіль зі Львовом у своїй значній частині - взагалі нижче будь-якої критики. Найгірші дороги, за моїми спостереженнями, на межах адміністративних територій – районів, областей. Якщо ви боїтеся поганих доріг, не мандруйте від району до району – заїжджайте до райцентру з траси. Якщо не боїтеся - дорогою з Тернополя з'їжджайте праворуч ще не доїхавши до Ниркова. І подорож польовою дорогою з червонавим пилом і бруком, який наведе вас на античні спогади, гарантовано. З'їжджайте ліворуч - кілька кілометрів дороги, яка рідко бачить авто і ще рідше - бригади ремонтників приведуть вас до Кудринців. Там багато атмосфери - далеко видно і на крутому березі чутно кожен сплеск весла внизу.

Проте мандрівка селами – навіть по давно неремонтованих дорогах, які інколи переходять  у грунтовки – особливий внутрішній досвід. Тут більше спокою, затишку. Можна побачити давні храми, католицькі або дерев’яні. Можна натрапити на величезні оборонні храми як у с.Біще на Бережанщині. Або у Підгайцях. Деякі калабані на заході або півдні глибинки Тернопільщини можна форсувати хіба на другій передачі, але воно того варте. Ще одна перевага області – область компактна. Практично з будь-якої точки можна повернутися до обласного центру того ж дня. Або заночувати в одному з сучасних готелів. Готелі ці найчастіше невеликі, але з порівняно пристойним рівнем зручностей і з пристойним рівнем цін.

Приїжджайте на Тернопільщину. Тут живуть доброзичливі, з почуттям гумору люди. Вони пишаються тим, що область є найбільш моноетнічною в Україні – під  98% мешканців є українцями за походженням і українська мова є для них рідною. Проте, якщо не наголошувати на відмінностях у поглядах і не провокувати ідеологічних дискусій, можна буде добре порозумітися з жителями «бандерівського краю», як політики інколи називають Тернопільщину. До слова, край бандерівський, і то вельми. Проте неоднаково. Через те, що території Півночі Тернопільської області, які належать до Волині, побували у складі Російської імперії, а подільська Тернопільщина (на південь від Збаража) ніколи у Російській імперії не була (якщо не рахувати СРСР 1939-1991 рр.), то волинська Тернопільщина виявиться менш радикальною і більш толерантною до російського чинника і православ’я  (Почаївська Лавра).

Тут живуть люди, які дуже люблять свій край. Які з запалом вірять у те, у що вірять. Які інколи не роблять різниці між ритуалом і культурою, між традицією і духовністю. Старші люди переказують, що за Польщі у кожному селі була своя театральна трупа, проте професійний театр у Тернополі з’явився лише після приходу комуністів. Тернопільщина – край, який близький до Європи і хоче туди, але ще більше хоче оглядатися в минуле і щоб усі – усі-усі, бачили те минуле точно як галичани.

А подивитися на Тернопільщині точно є що! :)

Володимир Кухар